Екологічне виховання – педагогічна діяльність ДНЗ «Полтавський центр професійно-технічної освіти», спрямована на формування в учнів екологічної культури.
Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мислення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я; уміння і досвід розв’язання екологічних проблем; безпосередню участь здобувачів освіти у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.
Екологічна культура характеризується знанням загальних закономірностей розвитку природи та суспільства; розумінням взаємозв’язку їхнього існування і того, що природа є першоосновою виникнення еволюції людини; визначенням соціальної зумовленості взаємовідношень людини і природи; подоланням споживацького ставлення до природи як до джерела матеріальних благ; вмінням передбачати вплив діяльності людини на біосферу Землі; підпорядкуванням своєї діяльності умовам раціонального природокористування і турботи про довкілля; вмінням зберігати сприятливі природні умови та максимально доступну норму вилучення біологічної продукції з природного фонду для задоволення потреб людини.
Наявність екологічної культури допомагає майбутньому фахівцю аграрної галузі усвідомити власний виховний потенціал як майбутнього спеціаліста.
Важливим компонентом екологічної вихованості майбутніх аграріїв є екологічна свідомість особистості – сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.
Основними елементами формування екологічної свідомості здобувачів освіти є:
- знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічні проблеми);
- усвідомлення (формування свідомої позиції щодо довкілля);
- ставлення (розуміння природи як унікальної цінності та джерела матеріальних і духовних сил людини);
- навички (здатність практичного освоєння довкілля і його охорони);
- діяльність (участь у розв’язанні екологічних проблем).
Ефективне екологічне виховання учнівської молоді передбачає:
- різноплановість екологічної освіти, охоплення всіх її рівнів, забезпечення потреби держави в екологічно грамотних кадрах з урахуванням потреб регіонів;
- використання усієї різноманітності форм і методів екологічного навчання, врахування специфіки навчальних матеріалів відповідно до особливостей і потреб центру та регіонів;
- тісний взаємозв’язок екологічної тематики навчання з життєво важливими інтересами (потребами) учнів, населення;
- ознайомлення здобувачів освіти із новітніми результатами екологічних досліджень у прикладних галузях.
Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов’язання для гармонізації її зв’язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.
У формуванні екологічної культури учнів важливе місце посідає вивчення загальноосвітнього предмету «Біологія та екологія». Засвоєнню матеріалу цього курсу значною мірою сприяють виконання лабораторних, розрахунково-графічних робіт, перегляди документальних фільмів і слайдів, які б демонстрували дію екологічних законів та принципів на практиці (з використанням місцевих матеріалів).
Істотний вплив на формування екологічних знань має проведення диспутів. У їх процесі зростає ймовірність створення передумов (психологічних, організаційних, пошукових) для розширення екологічного світогляду та відповідальності особистості.
Система екологічного виховання передбачає врахування таких аспектів:
- національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
- гуманістичної спрямованості і зростаючої ролі екологічних чинників у розв’язанні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
- збереження духовного і фізичного здоров’я людини;
- зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
У процесі екологічного виховання педагогічний колектив прагне, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким філософом та екологом Е. Калленбахом:
- люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;
- вважай кожен твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року;
- не вважай себе вищим за інші живі істоти і не поводься так, щоб вони зникали;
- будь вдячний тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;
- не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни;
- не женися за прибутками від багатств Землі, а намагайся відновлювати її виснажені сили;
- не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;
- не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й забруднюючи Землю;
- споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.
Екологічна підготовка здобувачів освіти передбачає здатність молодої людини займати активну життєву позицію у сфері поліпшення екологічної ситуації на Землі та охорони природного середовища і довкілля, раціонального природокористування, можна вважати завершеною, якщо людина:
- оволодіє системою знань у галузі екології, теоретично усвідомить взаємодію в системі «ноотропне (психоемоційне) середовище – природне середовище та довкілля», причини наслідків порушень і забруднень природного середовища та довкілля, негативний вплив різних чинників та їхньої сукупності на організм та здоров’я людини;
- виробить гуманістичне світосприйняття, любов до природного середовища і людини як частини природи, що сприятиме самовдосконаленню духовного світу людини;
- сформує вольовий чинник з метою реалізації знань і почуттів людини при практичних діях у побуті та виробничій сфері.
Це сприятиме розвитку та збагаченню новими міждисциплінарними знаннями, якими оволодіває учень, а також новими фактами, безперервно осмислюваними за їхньою значимістю та раціональністю використання.
Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти ґрунтується на засадах взаємозв’язку теоретичних знань із практичною діяльністю учнів у цій сфері; включенні екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем; поєднанні аудиторних занять із безпосереднім спілкуванням з природою; використанні проблемних методів навчання; поєднанні аудиторної і позааудиторної гурткової природоохоронної роботи.
З метою екологізації навчального середовища ралізуються наступні заходи:
- присутність екологічних аспектів у всіх навчальних дисциплінах, незалежно від вибраної учнем спеціальності;
- застосування активних особистісно-орієнтованих методів екологічного навчання (дискусія, рольова гра, конкурси рефератів, моделювання ситуацій морального вибору);
- організація роботи предметного гуртка;
- участь учнів у науково-практичних конференціях з екології;
- організація зустрічей з фахівцями в галузі екології, представниками громадських природоохоронних організацій;
- участь учнів у природоохоронних акціях та екологічних святах («Посади дерево», «День довкілля» ), екологічних проектах;
- створення інтер’єрів, що облагороджують приміщення красою природних об’єктів та їх комплексів, художніх творів, присвячених природному світу — картин, фотографій, екологічних плакатів;
- організація та проведення еколого-психологічних (екологічно-орієнтованих) тренінгів.
Екологічна відповідальність особистості передбачає наявність наступних компонентів.
Ціннісно-орієнтаційний компонент визначає систему екологічних цінностей, які є складниками загальнолюдської культури і репрезентують цінність усього живого на землі, життя людини, її здатність захоплюватися красою природи, гуманне ставлення до інших людей, розуміння доцільності добротворчої та розумної перетворювальної діяльності людей.
Мотиваційний компонент передбачає вияв учнями відповідних соціально значущих та особистісних мотивів ( забрудненість повітря, невідповідність питної води світовим стандартам, засміченість житлових масивів, усвідомлення планетарного забруднення загалом).
Когнітивний компонент зорієнтований на розвиток учнів їхньої екологічної спрямованості. Вона виявляється у відповідних інтересах, нахилах, переконаннях. Молоді люди повинні усвідомлювати себе частиною природи, у них мають розвиватися прагнення постійно спілкуватися з нею. Важливо, щоб здобувачі освіти розуміли згубність впливу місцевих екосистем із забрудненим повітрям, водоймами тощо.
Особистісний компонент передбачає розуміння і вияв кожним учнем власної неповторності, унікальності, гідності, відповідальності за все живе у цьому світі.
Практичний компонент означає практичну екологічну діяльність молоді.
Екологічну підготовку спеціаліста спрямовуємо на якісне засвоєння ним усього обсягу екологічних знань, формування уміння самостійно аналізувати й моделювати типові екологічні ситуації з орієнтацією на необхідність керування ними; на якісне виконання нескладних комплексних екологічних експертиз; формування здатності приймати природоохоронні рішення на перспективу, виконувати екологічну паспортизацію об’єктів.